среда, 12 марта 2014 г.

Тарасе! Хай де б ти не був, ти пробач нас,
За ті всі помилки й гріхи,
Котрі несемо ми з собою, надіюсь останні роки…
Хоч кожна людина це знає, 
А інша це все не вбачає.
Ти дай нам могутню пораду,
Як звести нам все це до ладу.
Мовчиш… А не потрібно мовчати,
Давай її разом спасати.
Те все, про думав ти колись, сталось,
Але такого ні ким і ні чим не вбачалось..
Як можна було її нам так довести?
Так що ж доведеться ще раз хрест нести?
Для кого, заради і в ім’я кого?
Того що повернеться, що колись було?
Для чого нам пани? Це все вже минуло,
Минуло й пройшло вже давно.
Серця пам’ятають те все, не забули,
Живемо ми заради майбутнього!
Працюємо за для дітей своїх милих,
Щоб жили вони краще нас!
Щоб було у них ще більше щасливих і радісних днів ніж у нас…
Хотілося б й мені, щоб моя Україна,
Була краще інших країн.
Щоб міцно тримала їх і щиро горнула до серця,
Як рідних щасливих синів!


Деже гарна українська короткометражка!